Поняття канонічного права. Предмет і метод канонічно-правового регулювання.

Информация о документе:

Дата добавления: 24/05/2015 в 03:14
Количество просмотров: 66
Добавил(а): Аноним
Название файла: ponyattya_kanon_chnogo_prava_predmet_metod_kanon_c.doc
Размер файла: 102 кб
Рейтинг: 0, всего 0 оценок

Поняття канонічного права. Предмет і метод канонічно-правового регулювання.

  1. Поняття канонічного права. Предмет і метод канонічно-правового регулювання.



Каноні́чнепра́во — релігійно-правовасистема,щорегулюєсуспільнівідносинивсерединігромади,якасповідуєхристиянство. Увузькому– юридичномузначенні– цейтермінпочаливживатидляпозначенняправилповедінки(норм),прийнятихцерквоюдлявпорядкуваннясуспільнихвідносинусерединіхристиянськоїгромади.Предметканонічногоправа(якгілкиправа) – цесуспільнівідносинивсферіжиттєдіяльностіцеркви,атакожвсферівзаємодіївіруючихзцерквою,міжсобоюіззовнішнімсвітомДоречнобудевиділити внутрішнєізовнішнє церковне(канонічне)право.Внутрішнєправорегулюєсамежиттєдіяльністьцеркви,першоджереломцьогоправавиступаєСвятеПисьмо.Зовнішнєцерковнеправо– цесукупністьправовихнорм,якірегулюютьвзаємовідносиницерквиідержави,атакожцерквитаіншихсуспільнихутворень. 

2.Типи церковно-державних відносин. Соціальна концепція РПЦ про відносини Церкви і держави
Церковно-державнівідносини сукупністьформвзаємозвязкуміжінститутамидержавитаінституціональними релігійнимиутвореннями,щоісторичносклалисятазмінювалися

1.Теократія— модельдержавно-церковнихвідносин,заякоївсяповнотавладивдержавіналежитьглавіпанівноїцерквитаїїорганам.
2.Цезаропапізм— модельдержавно-церковнихвідносин,заякоїцеркватаїїструктуриповністюзалежатьвідсвітськоївлади.
3.Державнацерква— модельдержавно-церковнихвідносин,щозабезпечуєвдержавіпривілейованийстанпевнійконфесії
4.Відокремленняцерквивіддержави— модельдержавно-церковнихвідносин,щоунеможливлюєбудь-якевтручанняцерквиусправидержавиприактивномувтручаннідержавнихінституційусправицеркви.
5.Відокремленняцерквиідержави— модельдержавно-церковнихвідносин,якабазуєтьсянаневтручаннідержавиусправицеркви,ацеркви— усправидержави,щозабезпечуємаксимальнусвободурелігіїтарежимтолерантності.
6.
Поєднаннямоделідержавноїцерквиімоделіповноговідокремленняцерквиідержави модельдержавно-церковнихвідносин,якапередбачаєзбереженняпевнихвидівдержавноїпідтримкитапривілеївокремихцерков.

4.Теократична держава
Теократичнадержава- формадержавного пристрою,приякомуякполітична,такідуховнавладазосередженавруках духівництва (церкви).Звичайновищавладавтеократичнійдержавіналежитьглавіпануючоїцеркви(вінжеглавадержави),щовизнаєтьсяза«живого бога»,«намісникабогана землі»,«первосвященика»іт.ін.Практичнодержавніповноваженняпокладеніна духівництво,жерців.Законом признаються «веліннябога»– СвященнеПисанняіволяглавидержавиіцеркви.

5. Змістправанасвободусвітоглядуівіросповіданнявизначаєтьсябезпосередньоуст.35КонституціїУкраїни,дезазначено,щоцеправовключаєсвободусповідуватибудь-якурелігіюабонесповідуватиніякої,безперешкодновідправлятиодноосібночиколективнорелігійнікультиіритуальніобряди,вестирелігійнудіяльність.

Хочу зауважити, що розглядуване право корелює з конституційним положенням про "ідеологічну багатоманітність" суспільного життя в Україні, де жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова (ст. 15). Конкретизацією останнього положення є вміщена у ч. З ст. 35 вказівка на те, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Церква несе ті самі обов'язки за чинним законодавством, які покладено на будь-яких юридичних осіб, зокрема обов'язок дотримання норм фінансового, цивільного, трудового законодавства тощо. Зважаючи на специфічність релігійних організацій, держава врегульовує низку своїх взаємин з ними спеціальним законом (Закон України 1991 р. "Про свободу совісті і релігійні організації"). Згідно із Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" (статті 21-23), релігійні організації мають право: засновувати й утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, місця паломництва; проводити богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії; придбавати і використовувати релігійну літературу мовою на свій вибір, а також інші предмети й матеріали релігійного призначення, виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати такі предмети і літературу; утворювати товариства, братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігійної літератури та іншої культурно-освітницької діяльності; встановлювати і підтримувати міжнародні зв'язки тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України,"...ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою".

У ч. 2 ст. 35 Конституції України зазначено, що здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Одне з таких обмежень встановлене, наприклад, ст. 181 КК України, відповідно до якої тягнуть кримінальну відповідальність організація або керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою.

Однією з правових гарантій права на свободу віросповідання є передбачена КК України кримінальна відповідальність за: пошкодження релігійних споруд чи культових будинків, незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь, перешкоджання здійсненню релігійного обряду (статті 178-180).

6.Відповідност.13ЗаконуУкраїни«Просвободусовістітарелігійніорганізації»релігійнаорганізація– юридичнаособа.Вонавизнаєтьсяюридичноюособоюзмоментуреєстраціїїїстатуту(положення).Релігійнаорганізаціяякюридичнаособакористуєтьсяправамиінесеобов’язкивідповіднодочинногозаконодавстваісвогостатуту(положення).

Ст. 80 ЦК України визначає, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Традиційно у теорії цивільного права виділяють такі ознаки юридичної особи:

- організаційна єдність;

- наявність відокремленого майна;

- самостійна цивільно-правова відповідальність;

- участь у цивільному обороті від свого імені.

Передусім релігійним організаціям притаманна така ознака, як організаційна єдність.

У теорії цивільного права під нею розуміють чітку внутрішню структуру, яка полягає у конкретному підпорядкуванні органів управління, у регламентації відносин між структурними підрозділами. Організаційна єдність - необхідна умова для об’єднання декількох осіб у структуру, що дає можливість перетворити їх волю на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле. Названа єдність закріплюється статутними документами юридичної особи [15, с. 39].Порівнюючи знаки юрю особи із ознаками релю оргю ми знаходимо багато спільного:

1)Будучиколективнимиутвореннями,релігійніорганізаціїдіютьякоднецілезєдиноюметою,встановленоюузаконі,асаме– задоволеннярелігійнихпотребгромадянсповідуватиіпоширювативіру

2) Другою ознакою релігійних організацій є наявність відокремленого майна. У науці цивільного права наявність останнього означає, що майно юридичної особи відокремлене від майна власників, які створили цю організацію, держави, інших суб’єктів цивільного права. Майнова відокремленість організацій полягає у тому, що вони є власниками майна, яке їм належить.

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об’єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

3)Третьою ознакою є самостійна цивільно-правова відповідальність релігійних організацій, яка полягає у тому, що вони несуть самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним їм майном

4)Четвертою ознакою релігійних організацій як юридичних осіб є виступ у цивільному обороті від свого імені, яка означає можливість для організації набувати і здійснювати цивільні права та нести обов’язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді.

Релігійні організації виступають у цивільному обороті від свого імені, самостійно набувають цивільні права і обов’язки. Разом з тим релігійні організації належать до непідприємницьких юридичних осіб. Оскільки, по-перше, мета їх створення – задоволення релігійних потреб, сповідувати і поширювати віру; по-друге – ці організації мають право займатися підприємницькою діяльністю, шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, встановленому в законі, але така діяльність повинна відповідати цілям даних організацій і бути спрямована на їх досягнення; по-третє – відсутнє право на розподіл отриманого прибутку між засновниками.



7.Поняття та устрій Православної Церкви. Церковна ієрархія
Устрій ПЦ
ГоловоюУПЦнаУкраїнивиступаєКиївськиймитрополит.Ієрархіїуправлялисьєпископами,обранимиЗагальнимСобороммитрополії.Призвільненієпархальноїкафедри,митрополитоголошувавпровідкриттявацанціїтапризначавчасскликаннясобору,наякийз’їжалисявсіправлячіієрархії.Архієреїобирали3-хкандидатівнакафедру,правоостаточногозатвердженнямавмитрополит,призначеннявідбувалосялишепіслязгодипарафіальногодуховенстватієїєпархїі,кудималивисвятитиєпископа.

Церковнаієрархія

ЄПИСКОП (АРХІЄРЕЙ) – вищийступіньсвященстваізагальнезваннядлясвященнослужителя.ЄпископможевиконувативсіТаїнстваівсіцерковніслужби.Словоархієрейзначить– начальниксвященників.Вінноситьомофор,мантію,архієрейськийжезл,хрестнамитрі,панагіянагрудях(маленькаіконаПресвятоїБогородиці).
Наступкасходинка– священникабоієрейчиправітер.Священникноситьєпіртахіль,поручінаруках,ієрейскийабопротоієрейськийхрестнагрудях.СвященикиможутьвиконувативсіТаїнстваіцерковніслужби,крімтаїнстваСвященства,освяченнямируіантимінса.
Наступнимйдедиякон– помічникархієреївтасвященників Старшийдияконзветься протодиякон
КрімтрьохсвященнихчиніввЦерквііснуютьцерковнослужителі,якінеотримуютьтаїнствоСвященства,атількиблагословенняархієрея.
Це:іподіакони -допомагаютьприархієрейськійслужбі;пономарі -прислуговуютьсвященику-подаютькадило,дзвонять,запалюютьсвічкиіт.д.;чтеці -читаютьпідчасбогослужіння.

8.Органи управління Православною Церквою

ЗагальнимиорганамиуправліннявУкраїнськійправославнійцерквіє СоборСоборєпископівСвященнийсинод тасинодальніустанови(відділи,комісії,місії),управліннясправами.Низкуважливихповноваженнямає Предстоятель.Українськаправославнацеркваподіляєтьсянадрібнішімісцевіцеркви — єпархії,якімаютьсвоїхпредстоятелів(єпархіальнихархієреїв)органиуправління(єпархіальнізбори,єпархіальнарада,єпархіальнеуправління)таустанови(благочиннямонастиріпарафії)

10.Поняття, природа та юрисдикція церковних судів
Церковнийсуд-системаорганів,щознаходятьсявюрисдикціїтієїчиіншоїЦеркви,щоздійснюєфункціїсудовоївладинапідставіцерковногозаконодавства(церковногоправа)
Вюрисдикціюцерковнихсудіввходятьсправиизлочинукліриківпротиїхслужбовихобов'язківпосамомуїххарактерузалишаютьсявюрисдикціїцерковноїсудовоївлади.Укомпетенціюцерковноївладивходятьшлюборозлучнісправи..



11.Система церковних судів

СудовасистемарегламентуєтьсяСтатутомРуськоїПравославноїЦеркви,прийнятимАрхієрейськимСоборомРуськоїПравославноїЦеркви16серпня2000р.,щоіменуєтьсявподальшомутекстіцьогоПоложення«СтатутРуськоїПравославноїЦеркви»,ібазуєтьсянасвященнихканонахПравославноїЦеркви.
Судову
системуРуськоїПравославноїЦерквискладаютьнаступніцерковнісуди:

*єпархіальнісуди,втомучислієпархійРуськоїПравославноїЦерквиЗакордоном,СамокерованихЦерков,Екзархатів,щовходятьдоскладуРуськоїПравославноїЦеркви, зюрисдикцієюумежахвідповіднихєпархій;
*вищіцерковно-судовіінстанціїРуськоїПравославноїЦерквиЗакордоном,атакожСамокерованихЦерков(занаявностівцихЦерквахвищихцерковно-судовихінстанцій) зюрисдикцієюумежахвідповіднихЦерков;
*ЗагальноцерковнийСуд зюрисдикцієюумежахРуськоїПравославноїЦеркви;
*АрхієрейськийСоборРуськоїПравославноїЦеркви зюрисдикцієюумежахРуськоїПравославноїЦеркви.
12.Система канонічного права

Система права – сукупність чинних принципів і норм права якій притаманна єдність ,узгодженність , поділ норм у відповідно-самостійне структурне утворення

Системак.пскладаєтьсяз:шлюбно-сімейного,спадкового,кримінального,торговогоіборговогоправа.
Ш-Справо– сукупністьправовихнорм,якірегулюютьособистімайновівідносинигромадян ,щовиникаютьізшлюбуіналежностідосім’ї.Цеправорегулюєвідносиниміжподуржжям,щодопорядкутаумоввзяттяшлюбу,особистиїімайновихвідносинмієними,порядкутаумовприпиненняшлюбу.Такожш-сп.регулюєвідносиниусиновленняіудочеріння,опіки,піклування.
Сімейнеправо– сукупністьправовихнорм ,регулюючихперехідправіобов’язків померлогодоішнихосіб
Кримінальнеправо– одназгалузейправа,якапредставляєсукупністьюридичнихнорм,встановленихвищимзаконодавчиморганомнашоїдержави,щовизначаєзлочинністьпервнихдіяньтакпокарання,якіпотрібнозастосовуватидоосіб,якіїхскоїли.

13.Основні джерела канонічного права
Оскількик.п– релігійно– правовасистема,йогопершимджереромвизнаєтьсяБожественнаволя,щозаходитьсвоєвтіленнявкнигахСвятогоПисьма(Біблія).Христ.церквавизнаєсвященнимкнигиНовогоЗаповіту.
НаступнимджереломєпостановиВсесвітніхсоборів:Нікенський(2),Константинопольский(3),Ефійський,Халкидонський.
ТретімджереломєПапськідекрети– вцихдекретахпрямозакріпивсвоєвиключнеправоГригорійVIIвидаватиновізакони,відповіднодопотребчасу,визнававабоневизнаавакнигиканонічнимиіскликатиВсесв.собори
Останнімджереломк.п– звичай.Церкванетількинезаперечуєзвичаї,якджерелоправа,айудеякихвипадкахпрямовизначаєїхдіювканонахВсесвітніхсоборів.Однакдлявизнаннязвичаївпотрібнібули2умови:
1.Щобвіннесуперечивдухуяквсієїцерки,такіприродітогоінституту,якоговінстосується.
2.Щобйогоіснуванняідіямоглибутидоведенізабільш-менштривалийчас.

14.Основні документи про управління Української Православної Церкви.

СтатутпроуправлінняУкраїнськоїПравославноїЦеркви(Московськогопатріархату)[1] — цевнутрішнійдокументУкраїнськоїправославноїцеркви,якимвонакеруєтьсяусвоємууправліннітаустрої[2].Вінєобов'язковийдлявиконанняназагальноцерковному,єпархіальномутапарафіяльномурівнях,найогоосновіреєструютьсястатутиканонічнихпідрозділівЦеркви.

ОстанняверсіяСтатутубулаприйнята СоборомєпископівУкраїнськоїправославноїцеркви 21грудня 2007 року,апершаверсія — поміснимСоборомУкраїнськоїправославноїцеркви25-27листопада 1990 року


15.Зовнішнє право Церкви.

Зовнішнє церковне право – це сукупність правових норм, які регулюють взаємовідносини церкви і держави, а також церкви та інших суспільних утворень. Основу зовнішнього церковного права значною мірою складають норми «світського права», тобто норми права даної держави, але за вимоги, що ці норми не суперечать догматам (основам) віри. В нашій державі на даний час – це Конституція України, Закони України «Про об’єднання громадян», «Про свободу совісті та релігійні організації»

16.Поняття і види суб’єктів канонічного права.

Субєктиканонічногоправа – цеособи,якіможутьбутиучасникамивнутрішньогожиттяцерквиабозовнішніхцерковнихвідносиніорганізаціїосіб.

Дотаких субєктів відносяться:

  1. Бог  Верховний і Єдиний Субєкт, Творець, Субєкт субєктів;

  2. людська особистість;

  3. янголи;

  4. церква;

  5. держава;

  6. різноманітні людські організаційні обєднання сімя, суспільні організації (релігійні та нерелігійні).

Важливовідмітити,що основним,головним СубєктомканонічногоправавиступаєБог Творець,Промислитель,СпасительіСуддя.АджебезНьогонемоглабіснуватилюдськаособистість,азначить івсііншівищезгаданісубєктиканонічногоправа


17. Канонічна правосуб’єктність кліриків.

Канонічнаправосуб’єктністьнабуваєтьсявна­слідоксвідомогоактуволевиявленнякрімтихвипадків,колиХрещеннявідбуваєтьсянаднесвідомимиособами.Несвідоміособитутбуваютьдвохвидів:1)хворі,якиххрестятьвумовах«крайньоїнеобхідності»– загро­зижиттю;2)немовляти,якіохрещаютьсяякби«авансом»,зважаючинате,щовонивиховуватимутьсяухристиянськійвіріСпеціальнаканонічнаправоздатністьнабуваєтьсядлякліриківзмо­ментуїххіротонії(длядияконів,ієреївтаєпископів),хіротесії(дляіпо­дияконів,читців,півчихтощо)абопостригу(дляченцівтачорниць).Втратаспеціальноїканонічноїправоздатностівідбуваєтьсяузв’язкузісмертюабовиверженнямізсвященногочинувнаслідоквчиненнякано­нічногоправопорушення 


19.Поняття, особливості та структура канонічно-правових відносин.

Правовідносинивканонічномуправі  цеправовийзвязокміжсубєктамиканонічногоправа,заснованийякнанормахвнутрішньогоцерковногоправатомучислі догматахвіри),такінанормахзовнішньогоцерковногоправа.

Правовідносини в канонічному праві мають свої специфічні особливості, зумовлені специфікою правового регулювання. Залежно від змісту і суб’єктивного складу цих правовідносин, можна виділити три види правовідносин в канонічному праві:

  1. безпосередні правовідносини між Богом і людиною  якість цих правовідносин залежить від того, вірить людина в Бога чи в Його відсутність, а також вірить людина в Бога православно чи по-іншому, або язичницьким способом; дані правовідносини базуються на догматично-правових приписах;

  2. опосередковані правовідносини Бога з людиною  через Його церкву, а також через державу та інші релігійні чи нерелігійні організації; ці правовідносини базуються в своїй більшості на норми внутрішнього права церкви;

  3. правовідносини між православною церквою і державою, іншими релігійними і нерелігійними суспільними організаціями (зовнішні правовідносини церкви)  ці правовідносини значною мірою врегульовані нормами зовнішнього канонічного права


20.Таїнство Шлюбу. Перешкоди до укладення шлюбу. Канонічні підстави для розірвання шлюбу.

Таїнство – діючі взнамення благодаті установлені Христом і доверіні церквою через які нам дається Божественне життя.

Шлюб– таїнствовякомуначеренаінареченийпридобровільнійобіцянцівірностіоднеодномупередсвященникоміцерквою,благословляютьсянаподружнєспівжиття.Т.ш.ємістичнимзасобомпосвяченнясімейногожиття.Шлюбтодієзаконнимколивіносвяченнийцерквою.

Перешкоди:

- не допускається вступ до шлюбу більше 3-х разів

- забороняється вступати в щлюб особам які в близьких ступенях спорідненості аж до 4-го ступеня.

- церковний шлюб не можливий якщо один із наречених атеїст і не бажає вінчатися

- не можливий ц. ш. якщо один із майб подружжя не хрещений

- перешкодою є духовна спорідненість між кумами

- не можна вінчати осіб які не взяли чернечі обіди

Підстави:

-фактичнанездатністьодногозподружжявиконуватистатевийподружнійобовязок

- перелюбство одного з подружжя

- безвісна довготривала відсутність одного з подружжя

- засудження одного з подружжя з позбавленням прав та майна

- смерть одного с подружжя


21. Канонічні наслідки укладення шлюбу.

НареченийінареченаотримуютьблагодатьіблагословенняБогадляствореннясімї,длявзаємноїзгодивподружньомужитті,дляблагословенногонародженнядітей,вихованнядітейухристиянськійвірі.


22.Види церковного майна. Способи набуття церковного майна.

Юридичні особи можуть набувати тимчасове майно всіма справедливими способами.Крім публічних юридичних осіб відомі також і приватні юридичні особи засновані спеціальним декретом церковної влади.У деяких країнах держава заперечує або урізає право Церкви набувати і користуватися майном. Однак, в більшості держав Церкві надано право, принаймні, на приватні об'єднання громадян. Засоби або форми набування майна базуються на природному праві (професія, посада, праця) і позитивному праві (остання воля або заповіт, правовий наслідок, давність). Лише юридичні особи можуть володіти церковним майном. Фізичні особи (єпископи, парохи, тощо) можуть бути тільки управителями.


23.Розпорядження церковним майном.

Церковне майно, як і всяке майно, вимагає того, щоб ним керували. Це управління заключається в здійсненні контролю за його збереженням і в розпорядженні ним за призначенням. В Древній Церкві майном християнської общини єпископії керував єписком, як правило, за допомогою дияконів. Він не підлягав ніякому контролю, іншими словами давав звіт про своє управління лише одному Богові.

Алевиявленнізловживанняврозпорядженніцерковниммайномзісторониєпископівсталиосновоюдлятого,щобОтціАнтохійськогоСоборупроголосили24правило,якеувикладенніАристіназвучитьтакимчином:.Єпископповиненматиописсвогомайнаіробитийоговідомим,атакожмайнацерковного,іцеповиннізнатипресвітериідиякони,щобпіслясмертійоговласнемайнобуловжитозайоговолею.Якщовінзробивнетак,товсевідійдедоЦеркви.Зпоявоюприходів ,управлінняприходськиммайномпокладалосьнаприходськедуховенство,азвиникненняммонастирівнамонастирськихнастоятелів,причомупідкерівництвомнастоятелівівмонастиряхзасновуваласьпосадаеконома.

В Російській православній Церкві і в синодальну добу Святійший Синод управляв господарськими справами через господарське управління, архієрей — через економа, настоятелі монастирів — через економа. В нинішній час в Російській Православній Церкві існує господарське управління при Синоді, а в монастирях, духовних школах, і інших церковних інститутах є посадові особи, в компетенцію яких входить управління майном.


24.Право церкви на власність.

ОскількиціліЦеркви,спрямованідодуховного,надприродногосвіту,вонимусятьдосягтисявцьомуматеріальномусвіті,влюдськомусуспільстві,цезавдання,якевимагаєнеобхіднихдляцьогосвітузасобів,якістосуютьсятимчасовогомайна.Грошовихдоходів,нерухомогоіособистогомайна,правовихвимогісвободинабувати,володіти,управлятиівідчужуватимайнодлядосягненняцерковнихцілей.ЦеєприроднеправоЦеркви,наданеїйБогом,івоноповинношануватисясвітськимсуспільством.Країни,якіневизнаютьтакогоприродногоісуверенногоправа,вбільшостінадаютьсяЦерквітісаміправауформіприватнихоб’єднаньгромадян.Церкваволоділаірозпоряджаласямайномнавітьпередтим,якздобулаправовевизнаннявРимськійімперіїзачасівКонстянтинаВеликого.НерідкоправоЦерквинавласністьзаперечувалосясвітськоювладою,алезавждивідновлювалосяпісляперіодупереслідувань

Завданнями надбання тимчасового майна, якого Церква потребує є:

належне богопочитання

підтримка діл апостоляту

практикування діл милосердя;

утримання духовенства і тих людей, чоловіків і жінок, які активно зайняті у Діяльності Церкви


25.Канонічне право власності.

Церкваволоділавеличезнимибагатствами,набутимизавдякидаруванням,податкам,івласнимисільськогосподарськими,виробничимиіторговимипідприємствам.Задеякимиданимицерквіналежалодо1/3всієїземлівЗахіднійЄвропі.Канонічнеправовласностівідчулонасобівпливсучасногосвітськогоправа.По-перше,ніхтоніколинестверджував,шовласність— навітьіцерковна— маєсвященнийхарактер.Матеріальніресурсицерквизавждивважалисячастиноюїї«перехідної»влади.Більшетого,вконтекстіфеодальногоземлеволодіння,правацерковноївласностічастопов'язувалисязправамисвітськоївласності.Церквабулаівсередині,ізовнітогочасногофеодальногоекономічногоукладу.Їїправовласностінеминучемалопочастифеодальнуприроду.Протеканонічнеправовідношеньвласностібулонефеодальним,інеміським,тобтовонозасновувалосьчастковонаособливихцерковнихміркуванняхіпринципахканонічногоправавцілому.Каноніститогочасунетількипершимипривеливсистемуправовласності;вонитакожввелидеякіцілкомновіпоняттяінормиправавласності— тісамі,якіглибокоідовготриваловпливалиназахіднутрадиціюправа.

Більшість церковних земель і будівель з кінця XI по XV ст. належали церкві за правом власності, що відоме в Англії як «безоплатна милостиня». Як правило, дарувальник робив дарунок Богу і церковній корпорації, її по садовим особам і членам. Але часто дарувальник землі зберігав для себе і своїх спадкоємців права на неї. Зокрема, він міг залишити за собою право «представляти» нового священика для побудованої на цій землі церкви, як тільки з’являлася така вакансія. Завдяки цьому праву можна було призначати кого завгодно (наприклад, родича) на посаду, яка часто була дуже важкою.. Іноді, утім, дарувальник міг дати на благодійні цілі не лише право на володіння ділянкою землі, а й інші пов’язані з нею права.


26.Секуляризація та реституція церковного майна.

Секуляриза́ція  цевидзмінувзаємовідносинахрелігіїзсуспільствомунапрямкузвільненнявідрелігійноговпливу.Зокрема:1)Перетворенняцерковноїімонастирськоївласності(головнимчиномземельної)навласністьсвітську,державну.2)Вилученнячого-небудьзцерковноговіданняйпередачаусвітське,цивільне.3)Звільненнявідвпливуцеркви(наприкладшкільноїосвіти) 

Реституція-відновленнястанумайна,якийіснувавнамоментвчиненнядії,щозавдалашкоди,тобтоцеповерненняабовідновленняматеріальнихцінностейвнатурі||поновленняпорушенихмайновихправ,приведенняїхдостану,щоіснувавнамоментвчиненнядії,якоюзаподіяношкоди