Підстави набуття права власності 13.3. Момент виникнення права власності за договором

Информация о документе:

Дата добавления: 19/12/2014 в 00:09
Количество просмотров: 39
Добавил(а): Павло Мирцало
Название файла: nbsp_p_dstavi_nabuttya_prava_vlasnost_13_3_moment_.docx
Размер файла: 53 кб
Рейтинг: 0, всего 0 оценок

 Підстави набуття права власності 13.3. Момент виникнення права власності за договором

 Підстави набуття права власності

1. Глава 24 присвячена питанням набуття права власності. Визначені в Кодексі способи набуття права власності стосуються всіх форм права власності.

Підстави набуття права власності — це юридичні факти. В багатьох випадках ними є правочини (ч.і ст.328 ЦК).

Всі підстави набуття права власності мають бути не забороненими законом, тобто правомірними. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст.328 ЦК).

Щоб можна було встановити право власності на річ, вона повинна існувати. Отже, річ насамперед має бути створена, І створення нової речі є підставою для виникнення права власності на цю річ. Виготовлення нової речі є первісною підставою для виникнення права власності на річ. Право власності на новостворену річ, яка виготовлена особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.і ст.331 ЦК).

 

2. Визначення моменту виникнення права власності

1. Речі можуть бути як рухомими, так і нерухомими, і тут важливим є визначення моменту виникнення права власності.

При цьому слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення права власності.

Значну частину нерухомого майна становлять будівлі, споруди, житлові будинки та інші будови; саме з ними пов'язані особливості виникнення права власності на вказане майно. Це майно створюється не одразу, потрібен певний час для його виготовлення, тому моментом, з яким ЦК пов'язує виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, яке складається з житлових будинків, будівель, споруд тощо, є завершення будівництва. Тільки при визнанні будівництва завершеним постає питання про виникнення на будівлі, житлові будинки, споруди права власності. До завершення будівництва все це майно визначається як матеріали для будівництва, і право власності поширюється відповідно не на будову в цілому, а на її складові частини — цеглу, столярку, дах тощо.

Отже, визначення моменту завершення будівництва є вагомим елементом для визнання права власності, тому ЦК передбачені певні можливості для встановлення, зокрема, такого моменту, як прийняття нерухомого майна до експлуатації. Згідно зі ст.331 ЦК, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття до експлуатації.

2.   Іншим вагомим елементом для визначення права власності наново створене нерухоме майно є дотримання тих умов, які закон пов'язує з процесом оформлення права власності на це майно. Тут значне місце посідає реєстрація права власності. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.2ст.331 ЦК). Треба врахувати, що від моменту завершення будівництва до моменту здійснення реєстрації може пройти деякий час. І тут слід взяти до уваги те, що якщо належне оформлення права власності на нерухомість перебуває в процесі оформлення, то до завершення цього процесу будівництво не вважається закінченим і право власності на житловий будинок, споруду, будівлю не виникає. Принциповим моментом є те, що лише момент реєстрації нерухомості призводить до виникнення права власності на нерухоме майно, якщо згідно з законом воно підлягає реєстрації. Важливими є висновки з цього положення, які стосуються тягаря утримання майна, ризику випадкового знищення або пошкодження майна, потреби у відшкодуванні шкоди _ всі ці обов'язки покладаються лише на визначеного власника.

3.   Новим в регулюванні моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є сприйняття ЦК узагальнень і досвіду судової практики. Справа в тому, що за заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною (ч.4 ст.331 ЦК). В цьому випадку підвищується роль суду при виявленні конкретних обставин справи і стає можливим захист прав осіб, якщо вони потребують правового захисту.

4.  Переробка або специфікація також належать до первісних способів набуття права власності на новостворену річ. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Тут має значення, рухома ця річ або нерухома. Якщо створення нерухомої речі і визначення виникнення права власності пов'язане з такими питаннями, як завершення створення будівлі або споруди, реєстрація нерухомості, то фактично право власності на рухому річ залежить від того, хто є власником матеріалів,з яких створюється річ, а також від вартості матеріалів. Право власності на рухому річ, створену шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу, якщо він цього бажає, але якщо вартість переробки і створення нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. Проте в цих випадках потрібно впевнитися, що особа, яка здійснила переробку,Діяла добросовісно і здійснила переробку матеріалів для себе. Особа, яка діяла недобросовісно, неправомірно використала чужий матеріал для виготовлення нової речі, повинна повернути власнику матеріалу створену річ і відшкодувати збитки.

 

3. Привласнення загальнодоступних дарів природи як спосіб набуття права власності

1. До первісних способів набуття права власності належить також привласнення загальнодоступних дарів природи. Підставою для виникнення права власності є закон, місцевий звичай або загальний дозвіл власника відповідної земельної ділянки на збір ягід, лікарських рослин, ловлю риби тощо. Суттєвою ознакою цього способу виникнення права власності є те, що набувач не пов'язаний з правом власності попереднього власника. Значення має природоохоронне і земельне законодавство.

 

4. Безхазяйні речі

1.  На відміну від попереднього способу набуття права власності, при визнанні речі безхазяйною слід враховувати, що ця річ раніше мала власника. Згідно зі ст.335 ЦК безхазяйною є річ, яка немає власника або власник якої невідомий. Під поняття безхазяйної речі підпадають такі об'єкти, як покинуті власником речі (ст.336),знахідка (ст.ст.337, 338), бездоглядні тварини (ст.340), скарб (ст.343ЦК). Проте право власності на ці речі з'являється у володільців в зв'язку з тими конкретними обставинами, які передбачені зазначеними статтями. Потрібно розрізняти безхазяйні речі нерухомі і рухомі. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщенні. На взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення в друкованих засобах масової Інформації.

Лише після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність (ст.335 ЦК).

2.  Момент набуття права власності конкретно визначається в статтях, пов'язаних з тим, що річ за певних обставин стала безхазяйною або визначається як безхазяйна (ст.ст.336, 338, 341, 343ЦК). Набувач речі, від якої власник відмовився, набуває правовласності на цю річ з моменту заволодіння нею; особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо не буде встановлено власника або Іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі або власник чи інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої права на річ; якщо протягом шести місяців з моменту заявления про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби І протягом двох місяців щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їх власника або він не заявить про свої права на них, право власності переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Якщо скарб бувприхований у майні, що належить на праві власності іншій особі,особа, яка виявила його, та власник майна, в якому скарб був прихований, набувають у рівних частинах право спільної часткової власності на нього.

Вищеназвані статті містять конкретні вказівки на особливості набуття права власності в окремих випадках, але загальні правила про   момент   набуття   права   власності   в   конкретних   випадках пов'язані з тим, що річ втратила свого попереднього власника.

 

5. Набувальна давність

1. Новим в ЦК є введений до нього інститут набувальної давності. Набуття права власності тут пов'язане з давністю володіння. Суб'єктами цього права можуть бути як фізичні та юридичні особи, так і держава і територіальна громада. Для набуття права власності за давністю володіння необхідне дотримання таких умов:

1)  фактично володіти річчю слід добросовісно, тобто заволодіння річчю має бути правомірним;

2)  володіння має бути безтитульним. Це означає, що яким би довгостроковим не був договір, на підставі якого виникло володіння річчю, це володіння не може слугувати для виникнення набувальної давності;

3)  добросовісне володіння має бути відкритим, а володілець має ставитися до речі як до своєї — підтримувати її в належному стані,користуватися нею;

4)  володіння має бути безперервним, проте особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Це може бути як фізична, такі юридична особа;

5)   відсутність правовстановлювального документа (наприклад,на будинок) ще не означає недобросовісності володільця;

6)   якщо титульний (законний) володілець пропустив строк позовної давності про витребування майна з чужого незаконного володіння, то строк спливу набувальної давності не може початися раніше закінчення строку спливу позовної давності, інакше фактичного володільця не можна визнати добросовісним;

7)   потрібно дотримувати строк спливу набувальної давності. Для нерухомого майна строк набувальної давності становить 10 років, для рухомого майна — 5 років;

8)   набуття права власності на земельну ділянку за набувальноїдавністю регулюється законом;

9)   потрібно враховувати момент державної реєстрації при визначенні моменту виникнення права власності за набувальною давністю. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державнійреєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації;

10) втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування;

11) документом, який посвідчує право власності за набувальною Давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери, є Рішення суду.

2. До похідних способів набуття права власності належить факт виникнення права власності внаслідок волевиявлення попереднього власника. Похідними способами виникнення права власності є цивільні правочини, спадкування за законом І заповітом, тобто похідні способи набуття права власності пов'язані з актом розпорядження власника майном.

 

6. Похідні способи набуття права власності. Значення передання майна

1.  Найпоширенішими похідними способами набуття права власності є договори, зокрема договори купівлі-продажу, міни, договори, пов'язані з передачею речі у власність

2.  У похідних способах набуття права власності важливого значення набуває момент передання майна. Право власності виникає з моменту передання майна. Згідно з ч.і ст.334 ЦК переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Проте фактична передача речі може і не визначати моменту виникнення права власності на майно, якшо інше встановлено законом або договором. Важливе значення для виникнення моменту права власності на майно має також момент нотаріального посвідчення договору, рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним та момент державної реєстрації договору, якшо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації (ч.4 ст.334 ЦК).

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товаророзпорядчого документа на майно.



Особливості набуття права власності

Закон закріплює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В юридичній літературі способи набуття права власності прийнято поділяти на первісні та похідні.

До первісних способів набуття права власності відносять способи, при яких право власності виникає на річ (майно) вперше або незалежно від права попереднього власника або його волі.

До цих способів відносять:

  • виготовлення (створення) нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництво);

  • переробку речі (специфікацію);

  • володіння плодами, доходами, продукцією;

  • знахідку, скарб, конфіскацію, реквізицію, бездоглядну домашню тварину, безхазяйну річ тощо.

У похідні способи право власності виникає у суб’єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника. До них відносять правочини, спадкування за законом, спадкування за заповітом, приватизацію, реорганізацію юридичних осіб тощо.

Набуття права власності на новостворене майно. Виробництво є найпоширенішим первісним способом набуття права власності. Створення нової речі як у промислових масштабах, так і в одиночному екземплярі, незалежно від форми власності, характеризує процес розширеного відтворення. Відповідно до закону, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Законодавець визначив особливості набуття права власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди тощо). На такі об’єкти право власності виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Слід звернути увагу на те, щодо завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). За заявою заінтересованої особи І суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною.

Набуття права власності на перероблену річ. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Такий спосіб набуття права власності називають специфікацією.

До прийняття ЦК України цей спосіб не регулювався цивільним законодавством України, отже норма про переробку речі запроваджена вперше. Зауважимо, що особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Право власності на рухому річ, створену шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду

У разі набуття права власності власником матеріалу на виготовлену річ, він зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.

Привласнення загальнодоступних дарів природи. Відповідно до ст. 333 ЦК України особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

Набуття права власності на безхазяйну річ. Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Порядок набуття права власності на безхазяйну річ встановлюється ст. 335 ЦК України. Як правило, безхазяйна річ може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Законодавець також встановлює, що безхазяйні речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених ст.ст 336, 338, 341 і 343 ЦК України.

Знахідка. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває права власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування.

Бездоглядна домашня тварина. Набуває права власності на бездоглядну домашню тварину, як правило, особа, у якої знаходилась на утриманні та в користуванні ця тварина; у разі відмови цієї особи від набуття права власності на неї, ця тварина переходить у власність тієї територіальної громади, на території якої її було виявлено.

Скарб. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього. Слід звернути увагу на те, що законодавством закріплюється положення про те, що у разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

Зауважимо, що законодавець визначає особливості набуття права власності на скарб, що є пам'яткою історії та культури. Право власності на такий скарб набуває держава. Проте, особа, яка виявила такий скарб має право на одержання винагороди у розмірі до двадцяти відсотків за певних умов, які визначаються ч. 4 ст. 343 ЦК України.

Слід знати, що положення ст. 343 ЦК України про набуття права власності на скарб не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків.

Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності. Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, зокрема питання приватизації регулюються Законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Набувальна давність. Новими є положення ЦК України про набувальну давність. Так, закон України зазначає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (надувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

Зауважимо, що важливе значення має встановлення моменту виникнення у особи права власності. Саме з моменту набуття права власності у особи виникають повноваження щодо володіння, користування та розпорядження набутою річчю (майном), одночасно особа набуває право на захист цієї власності у способи, передбачені ст. 16 ЦК України та у способи, які не суперечать закону. Окрім того, тягар утримання майна, ризик випадкового знищення та випадковою пошкодження майна з моменту набуття права власності у особи покладається на неї.

Законодавець закріплює положення про момент набуття права власності за договором. Так, відповідно до закону, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Крім того, до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Слід наголосити, що за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, право власності на майно виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Суперечливим, на наш погляд, є положення ч. 4 ст. 334 ЦК України про те, що право власності у набувача при укладенні договору про відчуження майна, який підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації, оскільки в цьому разі права набувача не достатньо захищені.

Для припинення права власності, як і для набуття, необхідне настання певних життєвих обставин, тобто юридичних фактів, визначених законом. Слід знати, що в багатьох випадках припинення права власності у однієї особи тягне за собою виникнення права власності у іншої особи. Тому зрозумілим є те, що деякі способи виникнення права власності закріплюються як способи припинення права власності. Хоча, зауважимо, що припинення права власності у однієї особи не завжди передбачає виникнення права власності у іншої особи. Наприклад, право власності припиняється без переходу до інших осіб у разі знищення майна власником або коли річ (майно) знищено внаслідок стихійною лиха (повені, землетрусу), теракту тощо: внаслідок вилучення худоби під час епізоотії та її знищення; при вжитку власником продуктів харчування тощо.

Ст. 346 ЦК України закріплює наступні підстави припинення права власності:

  • відчуження власником свого майна,

  • відмова власника від права власності;

  • припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

  • знищення майна;

  • викуп пам’яток історії та культури;

  • викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

  • викуп нерухомою майна у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розмішене;

  • звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

  • реквізиція;

  • конфіскація;

  • припинення юридичної особи чи смерть власника.

Цей перелік не є вичерпним, право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом.

Слід знати, що у такі способи як викуп пам’ятки історії та культури, реквізиція та конфіскація набувати право власності може лише держава.



Глава 24
НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ


Стаття 328. Підстави набуття права власності


1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені
законом, зокрема із правочинів.

2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше
прямо не випливає із закону або незаконність набуття права
власності не встановлена судом.

Стаття 329. Набуття права власності юридичною особою
публічного права


1. Юридична особа публічного права набуває право власності на
майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у
власність на підставах, не заборонених законом.

Стаття 330. Набуття добросовісним набувачем права власності
на майно, відчужене особою, яка не мала на це
права


1. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права,
добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо
відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути
витребуване у нього.

(Стаття 330 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1255-IV
(1255-15) від 18.11.2003)

Стаття 331. Набуття права власності на новостворене майно
та об'єкти незавершеного будівництва


(Назва статті 331 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3201-IV (3201-15) від 15.12.2005)

1. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена)
особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або
законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на
підставі договору, є власником цієї речі.

2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові
будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення
будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого
майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його
прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону
підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту
державної реєстрації.

3. До завершення будівництва (створення майна) особа
вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були
використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї
частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного
будівництва, право власності на який реєструється органом, що
здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі
документів, що підтверджують право власності або користування
земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна,
проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять
опис об'єкта незавершеного будівництва. (Частину третю статті 331
доповнено абзацом другим згідно із Законом N 3201-IV (3201-15)
від 15.12.2005)


(Частину четверту статті 331 виключено на підставі Закону
N 3201-IV (3201-15) від 15.12.2005)


Стаття 332. Набуття права власності на перероблену річ


1. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в
результаті чого створюється нова річ.

2. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право
власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові
матеріалу його вартість.

3. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом
переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником
матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або
законом.

4. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно
перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває
за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі
особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати
власникові матеріалу моральну шкоду.

5. Власник матеріалу, який набув право власності на
виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість
переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено
договором.

Стаття 333. Привласнення загальнодоступних дарів природи


1. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу
або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо
вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального
дозволу власника відповідної земельної ділянки.

Стаття 334. Момент набуття права власності за договором


1. Право власності у набувача майна за договором виникає з
моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або
законом.

2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або
перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення,
пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання
доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або
іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

3. Право власності на майно за договором, який підлягає
нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого
посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про
визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній
реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої
реєстрації.

Стаття 335. Набуття права власності на безхазяйну річ


1. Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої
невідомий.

2. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що
здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою
органу місцевого самоврядування, на території якого вони
розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться
оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної
нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти
майном відповідної територіальної громади, може бути передана за
рішенням суду у комунальну власність.

3. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за
набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336,
338, 341 і 343 цього Кодексу.

Стаття 336. Набуття права власності на рухому річ, від якої
власник відмовився


1. Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник
відмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власності на
цю річ з моменту заволодіння нею.

Стаття 337. Знахідка


1. Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно
повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і
повернути знайдену річ цій особі.

Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або
транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка
представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу.
Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи,
яка знайшла загублену річ.

2. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої
речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла
загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або
органові місцевого самоврядування.

3. Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у
себе або здати на зберігання міліції, або органові місцевого
самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.

Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої
є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути
продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що
підтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана від продажу
знайденої речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати
її повернення.

4. Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату,
знищення або пошкодження в межах її вартості лише в разі свого
умислу або грубої необережності.

Стаття 338. Набуття права власності на знахідку


1. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності
на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку
міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право
вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення
загубленої речі, не заявить про свої право на річ особі, яка її
знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

2. Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові
місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття
права власності на неї, ця річ переходить у власність
територіальної громади.

3. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання
міліції, про що робиться оголошення в друкованих засобах масової
інформації.

Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього
оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати
повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не
заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право
продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у
банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного
засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума
переходить у власність територіальної громади, на території якої
було знайдено транспортний засіб.

Стаття 339. Право особи, яка знайшла загублену річ, на
винагороду та відшкодування витрат, пов'язаних із
знахідкою


1. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від
особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності
на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою
(зберігання, розшук власника, продаж речі тощо).

2. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від
її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до
двадцяти відсотків вартості речі.

3. Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за
знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки.

4. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка
знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу
приховати її.

Стаття 340. Бездоглядна домашня тварина


1. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину,
зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її.
Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його
перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана
протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого
самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника.

2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на
час розшуку власника залишити її у себе на утриманні та в
користуванні або передати іншій особі, якщо ця особа може
забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням
ветеринарних правил, або передати її міліції або органові
місцевого самоврядування.

3. Особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина,
відповідає за її загибель або пошкодження у межах її вартості лише
у разі свого умислу або грубої необережності.

Стаття 341. Набуття права власності на бездоглядну домашню
тварину


1. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про
затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і
протягом двох місяців - щодо інших домашніх тварин не буде
виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на
них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої
вони були на утриманні та в користуванні.

2. У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина
була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності
на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади,
на території якої її було виявлено.

Стаття 342. Відшкодування витрат на утримання бездоглядної
домашньої тварини та виплата винагороди


1. У разі повернення бездоглядної домашньої тварини
власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була
передана на утримання та в користування, мають право на
відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з
вирахуванням вигод, здобутих від користування нею.

2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має
право на винагороду відповідно до статті 339 цього Кодексу.

Стаття 343. Набуття права власності на скарб


1. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом
гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий
або за законом втратив на них право власності.

2. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на
нього.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві
власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна,
у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право
спільної часткової власності на нього.

3. У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки
чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був
прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

4. У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та
культури, право власності на нього набуває держава.

Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від
держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його
вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції
або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його
відповідному державному органові або органові місцевого
самоврядування.

Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що
належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб,
мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від
вартості скарбу кожна.

5. Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили
скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до
їхніх трудових або договірних обов'язків.

Стаття 344. Набувальна давність


1. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і
продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом
десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває
право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не
встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною
давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній
реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної
реєстрації.

2. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати
до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном
володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його
власником, який після закінчення строку договору не пред'явив
вимоги про його повернення, вона набуває право власності за
набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на
рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває
набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року
або пред'явлення протягом цього строку позову про його
витребування.

4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно,
транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Стаття 345. Набуття права власності у разі приватизації
державного майна та майна, що є в комунальній
власності


1. Фізична або юридична особа може набути право власності у
разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній
власності.

2. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому
законом.



Набуття та припинення права власності

1. Поняття і види підстав набуття права власності

Правовідносини власності виникають, змінюються та припиняються на підставі певних юридичних фактів, які називають підставами набуття права власності. Поряд із підставами існують і способи набуття права власності. Вказані поняття не слід ототожнювати: підставами набуття права власності (які йменуються ще титулами власності) є наприклад, договір купівлі-продажу, заповіт, рішення суду; способами набуття права власності є передання речі, державна реєстрація правочину або права тощо. Для договорів, які потребують нотаріального посвідчення та у певних випадках державної реєстрації, факт їх укладення служить не тільки підставою, а й способом набуття права власності1.

Набуття права власності у однієї особи в переважній більшості пов'язане з припиненням права власності в іншої, що часто обумовлене проблематикою правонаступництва. Дії з набуття права власності мають бути правомірними та добросовісними. Це стосується: а) способів набуття права власності; б) процедури набуття права власності та в) особи-набувача.

Статтею 328 ЦК встановлюються принципові засади набуття права власності. Ними є передусім відкритість (невичерпність) переліку підстав його виникнення. Це означає, що право власності може насуватися у будь-який спосіб, що не суперечить закону. Зокрема, найбільш поширеною підставою набуття права власності, як і набуття цивільних прав взагалі, є правочини. Інші перелічені у гл. 24 ЦК підстави набуття права власності деталізують вказане загальне правило. Не менш важливою є й презумпція законності набуття права вчасності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду.

Можна визначити такі різновиди підстав набуття права власності. Це, по-перше, передбачені ЦК (або іншими актами цивільного законодавства). Зокрема, положення статей 329-345 ЦК встановлюють можливість набуття права власності залежно від певних, визначених ним обставин, що мають юридичне значення. По-друге, які звичайно вважаються такими, хоча й не передбачені ЦК, зокрема відділення плодів; прирощення рухомих речей до нерухомих; змішання. По-третє, такі юридичні факти, які одночасно є підставами припинення цього права у іншої особи, наприклад, реквізиція та конфіскація.

Виходячи з ЦК, можна зазначити, що право власності може набуватися на: а) майно, якого раніше не існувало, а відтак воно не мало власника (на нову річ, у тому числі на плоди та виготовлену продукцію, побудову тощо); б) майно, яке хоча й існувало, але права власності на нього ні в кого не було, або власник якого невідомий, або від якого власник відмовився чи втратив право власності; в) майно, яке перебуває у власності певної особи (до цієї групи можна віднести правочини; таку подію, як смерть особи з відповідним набором юридичних фактів, необхідних та достатніх для набуття права власності спадкоємцями; реорганізацію юридичної особи).

Існують класифікації підстав набуття права власності на первісні й похідні та загальні й спеціальні. Критерієм, завдяки якому стає можливим поділ правонабуття на первісне та похідне, має бути правонаступництво.

До первісних належать підстави, за допомогою яких право власності на річ виникає вперше чи незалежно від права попереднього власника на цю річ, чи незалежно від його волі. Похідні підстави мають місце тоді, коли право власності одного суб'єкта встановлюється на підставі права попереднього власника.

До первісного набуття права власності слід віднести: набуття права власності на новостворене майно, в тому числі на об'єкти незавершеного будівництва (ст. 331 ЦК), перероблену річ (ст. 332 ЦК), безхазяйну річ (ст. 335 ЦК), рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідку (ст. 337 ЦК), бездоглядну домашню тварину (ст. 340 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (у тому числі лов риби та полювання на дикого звіра - ст. 333 ЦК), а також на плоди (ч. 2 ст. 189 ЦК), набуття права власності за набувальною давністю (ст. 344 ЦК), визнання права власності на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК).

До похідного набуття права власності можна віднести: набуття права власності за договором (ст. 334 ЦК), у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (ст. 345 ЦК), унаслідок спадкування (ст. 1216 ЦК), переходу майна при реорганізації та перетворенні юридичної особи (ч. 2 статті 104, 107-109 ЦК).

Судове рішення само по собі є не підставою набуття права власності, а одним із елементів юридичного складу. Наявність судового рішення не позбавляє необхідності здійснювати державну реєстрацію права власності.

Залежно від того, чи належать способи набуття права власності до всіх власників, існує їх класифікація на загальні (загальноцивільні) та спеціальні. Так, наприклад, виготовлення продукції, отримання доходів і правочини є загальними підставами набуття права власності для всіх власників. Спеціальними ж підставами буде набуття права власності держави на скарб, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК) або комунальної власності на безхазяйне майно (ст. 335 ЦК) тощо.

Первісні та похідні, загальні та спеціальні підстави набуття права власності

Первісні підстави набуття права власності.

Універсальною первісною підставою набуття права власності можна назвати заволодіння, оскільки право власності на річ набувається тією особою, в якої фактично знаходиться річ, якщо її володіння не оспорено іншою особою, якою доводиться її право на річ. Для набуття права власності факт заволодіння особою певною річчю може бути достатнім сам по собі (безумовне заволодіння), наприклад, унаслідок привласнення загальнодоступних дарів природи або набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився. В інших випадках необхідне додержання певних умов {умовне заволодіння), визначених законом, наприклад, при знайденні речі, відшуканні скарбу, виявленні безхазяйної речі тощо.

Заволодіння може здійснюватися через привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК), рухомих речей, від яких власник відмовився (ст. 336 ЦК), майна за набувальною давністю (ст. 344 ЦК) тощо. Схожими способами, коли певні речі потрапляють у фактичне володіння особи з можливістю їх подальшого привласнення, є набуття права власності на знахідку (статті 337, 338 ЦК), на бездоглядну домашню тварину (статті 340-342 ЦК), на скарб (ст. 343 ЦК). Характерним для цих випадків заволодіння є те, що майно потрапило до особи випадково і тому вона знає, що не має права власності на нього. Якщо ця особа діє правомірно із додержанням певних умов, передбачених законом, володіння за наявності певних юридичних фактів перетворюється на право власності.

Право власності може набуватися шляхом привласнення загальнодоступних дарів природи. Йдеться саме про загальнодоступні дари природи, право на привласнення яких мають, за загальним правилом, всі або тільки певні суб'єкти. Наприклад, лов риби або збирання рослин може відбуватися відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника земельної ділянки. Зазначене випливає із права громадян для задоволення своїх потреб користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону, що передбачено ст. 41 Конституції. При цьому слід керуватися нормами законів "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України"1, "Про мисливське господарство та полювання"2, земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Згідно із статтями 8-10 Закону "Про рослинний світ"3 фізичні особи можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб. У разі знаходження земельної ділянки у приватній власності здійснення лову риби, полювання тощо потребує дозволу власника відповідної земельної ділянки.

Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився, здійснюється згідно із ст. 336 ЦК.

Відповідно до вказаної норми особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею. Виходячи з цих положень, у такий спосіб право власності можна набути тільки на рухому річ. Стан, в якому знайдено цю річ, має доводити той факт, що від неї відмовилися, у чому не має бути сумніву. При цьому слід виходити із положень ст. 347 ЦК, згідно з якою відмова від права власності відбувається шляхом заяви про це або вчинення інших дій, які свідчать про відмову. За таких обставин право власності заінтересованої особи на річ виникає автоматично із заволодінням нею (коли річ потрапила у безпосереднє володіння особи).

Набуття права власності на знахідку в особи, яка знайшла чужу річ, може мати місце за певних умов.

Це, зокрема, здійснення негайного сповіщення про знахідку особи, яка ЇЇ загубила, або власника речі, і повернення знайденої речі цій особі або особі, яка представляє володільця приміщення чи транспортного засобу, якщо річ знайдено у приміщенні або транспортному засобі. В останньому випадку особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ. Якщо власник речі або особа, якій слід передати річ, невідомі, необхідно заявити про знахідку міліції або відповідному органу місцевого самоврядування. Для можливості набуття у подальшому права власності на загублену річ враховуються певні правила, а особа, яка її знайшла, повинна додержуватися певних вимог. Ними, зокрема, є: а) відкрите утримування речі; б) сплив шестимісячного строку з моменту заявленим про знахідку; в) невстановлення власника або іншої особи, яка має право вимагати повернення загубленої речі; г) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявили про своє право на річ особі, яка знайшла загублену річ, або органу міліції чи відповідному органу місцевого самоврядування.

Набуття права власності на бездоглядну домашню тварину (ст. 340 ЦК) здійснюється за таких умов:

а) затримання особою домашньої бездоглядної тварини; б) негайне повідомлення про це власника і повернення йому тварини. Якщо власник невідомий - у триденний строк заявити про це до міліції або органу місцевого самоврядування, який вживає заходів для розшуку власника; в) сплив шестимісячного строку (для робочої або великої рогатої худоби) або двох місяців (для інших тварин). Врахуванню підлягають і такі обставини, як неможливість встановити особу власника або іншої особи, яка має право вимагати повернення тварин, а також те, що власник або інша особа, яка має право вимагати повернення тварин, не заявили про своє право на них.

Право власності на бездоглядну домашню тварину можуть набути такі суб'єкти: особа, яка її затримала (за умови додержання вищенаведених вимог); особа, в якої вона була на утриманні та у користуванні і якій було тварину передано особою, яка затримала бездоглядну тварину; територіальна громада, на території якої затримано тварину, в разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї.

Набуття права власності на скарб

Передбачено ст. 343 ЦК. Відповідно до положень цієї статті скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право. Набути право власності на скарб може: особа, яка виявила скарб; вона та власник майна, в якому скарб був прихований, як співвласники (за умов наявності згоди на розшук скарбу чи користування відповідним майном); власник майна, в якому був прихований скарб, - за відсутності його згоди на використання цього майна іншою особою для розкопок чи пошуку цінностей; держава - на речі, що є пам'ятками історії та культури, та у разі, якщо скарб виявлено особами під час виконання ними своїх трудових (договірних) обов'язків (наприклад, археологами).

При виявленні скарбу, який складають речі, що є пам'ятками історії та культури, особа має право на одержання від держави винагороди у розмірі до 20 відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліцію або органи місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органу або органу місцевого самоврядування. Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду в розмірі до 10 відсотків від вартості скарбу кожна.

Набуття права власності за напувальною давністю здійснюється згідно зі ст. 344 ЦК.

Підстави заволодіння річчю при цьому ЦК не визначаються. Отже, річ може потрапити до володільця як на підставі договору, так і без такого (на відміну від ст. 330, якою передбачається можливість набуття добросовісним набувачем права власності на майно, що потрапило до нього за договором). Тобто це може бути будь-яке заволодіння - захоплення речі, залишення у себе речі, строк користування якою за договором закінчився (а тому у володільця вже немає договірних підстав володіння) та ін.

Умовами набуття права власності у цьому випадку є: а) добросовісність заволодіння; б) відкритість і безперервність володіння; в) сплив визначеного законом строку, а також рішення суду (для набуття права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери).

Строк набуття права власності за набувальною давністю становить: при бездоговірному заволодінні десять років (для нерухомого майна) і п ять (для рухомого) безперервного володіння. При вирахуванні цього строку передбачається можливість приєднання до свого володіння строку володіння особи, правонаступником якої є володілець; при володінні річчю на підставі договору - п'ятнадцять років (для нерухомого майна) і п ять (для рухомого).

Початком вирахування строку при бездоговірному заволодінні є момент заволодіння, при договірному - сплив строку позовної давності.

Визначаючи підстави набуття права власності па безхазяйну річ (ст. 335 ЦК), законодавство враховує наявність речі, власник якої невідомий або його немає взагалі. Ця підстава схожа з попередніми способами набуття права власності, зокрема, на річ, від якої власник відмовився, знахідку та скарб. Разом з тим дана підстава виникнення права власності має суттєві відмінності від попередніх у порядку набуття права власності й у визначенні суб'єктів, які можуть стати власниками у цьому випадку. Для набуття права власності на безхазяйну річ вона має бути взята на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона перебуває (ч. 2 ст. 335 ЦК). Право власності на безхазяйну нерухому річ може виникнути за умови спливу одного року з дня взяття її на облік, звернення органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, до суду із заявою і винесення судом рішення про це. Суб'єктом набуття права власності на безхазяйну річ є відповідна територіальна громада, на території якої її виявлено. Підставою набуття права власності на майно, що не має власника, може бути і відумерлість спадщини (ст. 1277 ЦК). Таке майно також переходить до територіальної громади за місцем відкриття спадщини, яка набуває на нього право власності за рішенням суду.

Набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, є окремою підставою набуття права власності.

Ця підстава є логічним наслідком припинення невизначеного становища добросовісного набувача речі, коли він не є її власником (бо придбав її у особи, яка власником речі не була, чи з іншими порушеннями прав власника речі), але вправі не повертати річ її власнику, за винятком випадків, передбачених ст. 388 ЦК. Зокрема, у випадках, коли майно було загублене власником або особою, якій він передав його у володіння; викрадене у власника або у його володільця; вибуло з їхнього володіння іншим шляхом всупереч їх волі. Отже, за винятком зазначених вище підстав для задоволення вимог власника витребувати свою річ від добросовісного набувача, останній має право залишити цю річ собі.

Натомість, якщо до пред'явлення добросовісному набувачеві вимог про витребування він не знав і не міг знати, що річ він не набув у власність, і поводився з нею як власник, то після цього він напевно знає про те, що він не є її власником. Звичайно, що таке становище, коли особа є хоч і добросовісним, але незаконним володільцем, але в неї власник не може витребувати річ, не може тривати. За добросовісним набувачем слід визнати право на таку річ. Однак для визнання за ним права власності постає неподолана перешкода - право власності може переходити від попереднього власника. Добросовісний же набувач придбав річ від невласника. Відтак невласних не може передати право власності, якого в нього немає. І тому єдиним, що дозволяє обгрунтувати ст. 330 ЦК, є висновок, що у добросовісного набувача право власності на річ виникає не з договору, який він уклав і який був підставою для передачі йому речі, а із закону.

Набуття права власності на новостворене майно (ст. 331 ЦК).

Створення речей (шляхом індивідуального виготовлення або у виробництві) є одним із найважливіших первісних способів набуття права власності. При наданні матеріалу чи речі іншої форми змінюється її економічне значення. З'являється нова річ або суттєво покращуються властивості існуючої речі. Законодавство, норми якого регулюють відносини у сфері підприємництва в Україні, містить нормативно визначені заходи щодо заохочення розвитку саме такого способу набуття права власності.

Суб'єктом права власності на виготовлену річ є особа, яка виготовила нову річ (зокрема, за умов, якщо вона є власником матеріалів); інші особи, визначені договором (наприклад, підряду) або законом. Особливості регулювання набуття права власності на майно, створене на підставі договору будівельного підряду, містить ст. 876 ЦК, якою передбачається, що власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

При характеристиці цієї підстави набуття права власності слід зазначити деякі правила, які обумовлені необхідністю врахування того, що власник матеріалів та їх переробник не завжди поєднуються в одній особі. За загальним правилом, при визначенні права власності на виготовлену річ перевага надається її виготовлювачу. Норма абз. 1 ч. І ст. 331 ЦК щодо його прав є диспозитивною, а стосовно виготовлювачів, які є власниками матеріалу, - імперативною (абз. 2 ч. 1 ст. 331 ЦК). Крім цього, права інших осіб на новостворену річ (насамперед маються на увазі власники матеріалу) можуть передбачатись як договором, так і законом.

Окремі правила набуття права власності встановлюються для самочинного будівництва (ст. 376 ЦК). Умовами набуття права власності на самочинно збудоване майно є позитивне вирішення питань про право власності на земельну ділянку, на якій воно знаходиться, або отримання згоди власника земельної ділянки (за відсутності першої умови), а також винесення судом рішення про встановлення права власності. Суб'єктами права власності на самочинно побудоване майно можуть бути: особа, яка здійснила самочинне будівництво, якщо вона має чи набула право на земельну ділянку; або власник земельної ділянки; держава чи територіальна громада, якщо самочинне будівництво здійснено на земельній ділянці, що є державною або комунальною власністю.

Набуття права власності на перероблені речі (ст. 332 ЦК).

Схожою зі створенням речі є її переробка як використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Суб'єктом права власності на перероблену річ може бути власник матеріалу або особа, яка переробила цю річ, за умов узгодження своїх дій із переробки речі. Самочинність переробки чужої речі не тягне набуття особою, яка її здійснила, права власності на нову річ. За загальним правилом, особою, яка стає власником переробленої речі, є власник матеріалу, за умов, якщо його вартість перевищує вартість переробки (інше може передбачатися договором або законом). Окремо врегульовується випадок, коли вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, - право власності на нову річ набуває особа, яка здійснила таку переробку.

Набуття права власності на плоди і доходи (ч. 2 ст. 189 ЦК).

Згідно з указаною нормою, право на плоди та доходи належить власникові речі, якщо інше не передбачено договором або законом. Відділення плодів, як правило, є наслідком права користування власністю-збирання врожаю, приплід тварин та ін. Плоди та доходи, що приносяться річчю в процесі її використання, за загальним правилом, належать власнику речі, виходячи з того, що право на плоди, які приносяться річчю, слідує за правом власності на річ. Разом з тим воно може належати і користувачу речі, за умови, що річ надана йому власником на законних підставах (наприклад, за договором) із визначенням власником права такої особи на отримання плодів та доходів від її використання. Так, ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачається, що орендар є власником продукції, виготовленої на орендованому майні, та доходів, одержаних від її реалізації.

Похідні підстави набуття права власності - це такі, за яких право власності певної особи грунтується на праві попереднього власника. Як правило, похідними способами набувається власність у ході обігу, а у процесі виробництва право власності виникає первісним способом. При переході права власності має місце правонаступництво, бо права на придбану похідним способом річ по суті такі, якими вони були у попереднього власника, та ніяк не більше того.

Похідним чином набувається право власності на підставі: а) договорів (купівлі-продажу, міни, дарування тощо); б) односторонніх правочинів (заповіт); в) закону; г) актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування (передача державних підприємств із державної до комунальної власності) тощо.

Правонаступництво при цьому обумовлюється положеннями, що випливають з: а) правочинів, у т. ч. договорів; б) злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення юридичних осіб, процедури яких мають окремі особливості порівняно із загальним розумінням правочинів; в) спадкоємства.

Як правило, перехід права власності похідними способами здійснюється за волею власника, але існують винятки: припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; викуп безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури; викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності; викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника (ч. 1 ст. 348 ЦК). У цих випадках власник примусово позбавляється своїх прав.

За загальним правилом, набуття права власності похідним способом можливе при його переході від одного власника до іншого. Втім законодавством передбачаються випадки, коли можна набути право власності й від особи, яка не є власником. Це: набуття права власності добросовісним набувачем; набуття права власності на майно, відчужене юридичною особою, яка не є власником, -державним (казенним) або комунальним підприємством.

Особи, які не є власниками, у деяких випадках, мають право відчужувати чужі речі. Це, наприклад, продаж заставлених речей; не витребуваних залізничних вантажів; продаж органом міліції транспортного засобу через шість місяців після його знайдення (ст. 338 ЦК); продаж речі, що швидко псується, або речі, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, особою, яка її знайшла (ч. З ст. 337 ЦК), та деякі інші. У цих випадках право власності у набувача виникає первісним способом.

Таке становище свідчить про невідповідність національного законодавства давньоримському постулату "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам" (nemo plus juris transferre ad al'ium potest guam ipse habet), додержання якого призводить до необхідності перевірки прав усіх колишніх власників, про що зазначав ще свого часу Г. Ф. Шершеневич1. Вітчизняне ж право більше схиляється до давньонімецького принципу ("hendmub hend wahren" - "рука за руку відповідає"), який забезпечує добросовісному набувачеві право власності.

Певну специфіку мають і похідні підстави набуття права власності публічними особами. Насамперед це стосується переходу права власності від держави до комунальної власності, що опосередковується не звичайним договором, а за допомогою механізму, передбаченого Законом "Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності". У ньому навіть використовується термін "передача", який зазвичай вживається лише при переході права власності. Передача об'єктів із державної в комунальну власність здійснюється за рішенням: а) Кабінету Міністрів України - стосовно підприємств, нерухомого майна, акцій (часток, паїв), які належать державі в майні господарських товариств; б) органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій за згодою Міністерства фінансів України і ФДМУ - стосовно індивідуально визначеного державного майна (крім нерухомого).

Передача об'єктів із державної у комунальну власність здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських рад, якщо інше не передбачено законом, а до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст- за наявності згоди районних і обласних рад, якщо інше не встановлено законодавством.

Загальні та спеціальні способи набуття права власності.

Набуття майна у власність будь-якою особою можливе загальними способами. Спеціальні способи застосовуються лише для набуття права власності окремими суб'єктами.

Держава Україна може набувати право власності на підставах, не характерних для його виникнення у фізичних або юридичних осіб. До таких спеціальних підстав виникнення права державної власності належать: націоналізація, конфіскація (ст. 354 ЦК); реквізиція (ст. 353

ЦК); передача майна, яке за законом не може належати окремій особі (ст. 348 ЦК), якщо ця особа не здійснить відчуження цього майна у встановлені строки; викуп пам'яток історії та культури, що утримуються безгосподарно (ст. 352 ЦК); скарб, що містить пам'ятки історії та культури (ст. 343 ЦК).

Спеціальним способом набуття виключно права комунальної власності є можливість набуття права власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК).

До спеціальних способів виникнення державної і комунальної власності належать: викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК); викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене (ст. 351 ЦК); стягнення податків та інших зборів.

Націоналізація починаючи з 1917 р. застосовувалась як основне джерело формування власності Радянської держави. У той час націоналізація являла собою примусове вилучення майна у його власника на користь держави. Шляхом націоналізації майно вилучалось безоплатно на підставі спеціальних законодавчих актів. У наш час прикладом застосування націоналізації є виникнення права державної власності на майно Комуністичної партії України і КПРС згідно із Законом України "Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність". Нині націоналізація практично не застосовується, хоча й час від часу з'являються законопроекти, метою яких є врегулювання націоналізації як примусового, але оплатного вилучення у власників майна, яке доцільно було б передавати у державну власність. Тобто пропонується нормативно визначити можливість націоналізації на компенсаційних засадах - із виплатою власникам майна, що націоналізується, його повної вартості.

Момент набуття права власності

Важливим при набутті права власності є момент, з якого особа вважається власником. Враховуючи те, що право власності може набуватися первісними та похідними способами, різняться моменти набуття права власності.

За загальним правилом, момент набуття права власності за договором пов'язується з переданням майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК).

З цього можна зробити принаймні два висновки: для набуття права власності на майно потрібно два правочини -договір, який є підставою набуття права власності, та передання майна, який є способом набуття права власності; правила щодо передачі як умови виникнення права власності свідчать про розмежування зобов'язання (договору) і речового права (власності).

Домовленість, що закріплена у договорі, стосується обов'язку продавця в майбутньому передати річ, тобто перенести право власності на неї на іншу особу - набувача. Адже, за загальним правилом, право власності на майно, що є предметом консенсуального договору, виникає не одномоментно з його укладенням. Виняток становлять реальні договори, які вважаються укладеними з моменту передання майна. Набуття права власності на майно за договорами, які потребують нотаріального посвідчення, пов'язане з цим посвідченням (ч. З ст. 334 ЦК), а право на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації права на нього (ч. 4 ст. 334 ЦК).

Відтак набуття права власності відповідно до ЦК пов'язано з: а) переданням майна; б) нотаріальним посвідченням договору; в) державною реєстрацією права на нерухоме майно.

Переданням майна є його вручення однією особою іншій із наміром перенести право власності. У такому разі не викликає сумніву наявність правочину, який є наслідком виконання сторонами умов договору і являє собою дії з передання (та відповідно прийняття) майна.

Зайвим є передання, коли: набувач вже володіє річчю (наприклад, при набутті права власності орендарем, який і так вже тримає в себе цю річ, що була йому передана ще при укладанні договору оренди. Схожа ситуація спостерігається при перетворенні юридичної особи, внаслідок чого майно, що належить одній юридичній особі, з її перетворенням на іншу не передається останній, а вважається таким, що їй належить. Наприклад, коли у процесі приватизації державна юридична особа перетворюється на акціонерне товариство); річ, яку відчужує власник, перебуває у іншої особи, і тому фактично власник поступається правом на позов.

Способами передання є: а) вручення майна як фізичний акт, яким здійснюється перенесення володіння самим майном; б) вручення "замінника" майна - коносаменту або іншого товарно-розпорядчого документа на майно, внаслідок чого без фізичного переміщення майна "з рук у руки" воно вважається переданим набувачеві; в) здавання речей на пошту, організації зв'язку перевізникові для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки (ч. 2 ст. 334 ЦК).'

Інші моменти набуття права власності за договором: нотаріальне посвідчення договору в разі якщо такий договір потребує нотаріального посвідчення згідно з ч. 1 ст. 209 ЦК; набрання законної сили рішенням суду про визнання дійсним договору, не посвідченого нотаріально (така можливість передбачена ст. 220 ЦК).

Право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації відповідно до Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", і тому у набувача за договором право власності на нерухомість виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Момент набуття права власності на майно, що виникає з первісних підстав.

Хоча момент набуття права власності традиційно розглядається стосовно похідних способів набуття цього права, але він є вагомим і при первісних способах. Право власності виникає:

- за набувальною давністю: зі спливом встановленого строку або з моменту державної реєстрації права на нерухоме майно (абз. З ч. 1 ст. 344 ЦК);

- при створенні нової речі -у момент її створення, оскільки власника у неї не було, бо не було самого об'єкта права власності до його створення;

- на новостворене нерухоме майно (будівлі, споруди тощо)-г моменту завершення будівництва (створення майна) (ч. 2 ст. 331 ЦК); з моменту його прийняття до експлуатації, якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації; з моменту державної реєстрації, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає такій реєстрації.

Наведені норми свідчать про те, що набуття права власності первісним способом пов'язане з його державною реєстрацією. Це стосується передусім прав на нерухоме майно. Водночас можуть виникати питання щодо набуття права власності на самочинне будівництво, оскільки у ст. 376 ЦК лише встановлюється, що це можливо за рішенням суду (за наявності певних умов, необхідних для цього) і не вказується на необхідність державної реєстрації прав на нього. Враховуючи спрямованість закону на державну реєстрацію всіх прав на нерухомість із наданням значення саме їй у механізмі набуття права власності, правильним буде стверджувати, що воно набувається не з моменту набрання рішенням суду законної сили, а з моменту державної реєстрації права на об'єкт, який було самочинно побудовано і яка здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підставою для державної реєстрації прав є: а) договори, укладені в порядку, встановленому законом (купівлі-продажу, зокрема при приватизації майна державних підприємств довічного утримання; дарування та ін.); б) свідоцтво про право власності на нерухоме майно; в) свідоцтво про право власності, видане органами приватизації при приватизації житла; г) державні акти на право власності або постійного користування на земельну ділянку; г) рішення суду (зокрема, про право власності на об'єкт незавершеного будівництва, на самочинне будівництво тощо); д) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно (наприклад, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів та ін.).

Ці документи мають істотне значення, оскільки за невідповідності їх вимогам, встановленим зазначеним Законом або іншими нормативно-правовими актами, у державній реєстрації права власності може бути відмовлено. Всі дії по державній реєстрації здійснюються органами державної реєстрації, передбаченими Законом.

Правовстановлювальні документи

Правовстановлювальними документами є ті, на підставі яких набуте право власності. Як правило, це договір або рішення суду. Іноді мають місце ситуації, коли: право виникло, але нічим не підтверджено, або існує сумнів щодо наявності в особи права власності, або право власності не виникло, але особа намагається здійснити дії, які залежать від неї, з набуття нею права власності.

Випадки, коли право виникло, але у його носія немає правовстановлювальних документів, мають місце, коли право власності виникає внаслідок приписів закону. Частиною 3 ст. 384 ЦК передбачається, що у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником. При цьому про виникнення права власності свідчить сам факт повної оплати членом кооперативу вартості його квартири. Квитанція ж про сплату не є правовстановлювальним документом. Члену кооперативу слід звернутися до органів державної реєстрації для отримання свідоцтва про державну реєстрацію свого права.

Підлягає окремій державній реєстрації право на об'єкт нерухомості (будівлю, споруду), що входить до складу майнового комплексу як іншого об'єкта права власності, правовий режим якого також прирівнюється до нерухомості, а, отже, підлягає державній реєстрації сам по собі.

 Підстави набуття права власності

   Підстави набуття права власності — це передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником.
   Підстави набуття права власності в науці цивільного права традиційно поділяють на первісні і похідні.
   Первісними підставами є такі, за яких право власності на річ виникає у суб'єкта вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ.
   До первісних способів набуття права власності належать: виготовлення або створення нової речі (виробництво); переробка речі (специфікація); привласнення загальнодоступних дарів природи; знахідка; скарб; бездоглядні домашні тварини; набуття права власності на річ за набувальною давністю, тобто по закінченні певного часу, особою, яка відкрито, добросовісно і безперервно володіла чужою річчю.
   Похідними підставами набуття права власності вважаються такі, за яких право власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника (купівля-продаж, поставка, контрактація, дарування, міна та інші договори із передачі майна у власність, а також спадкування за заповітом).
   Особливим способом набуття права власності є приватизація державного майна.

13.3. Момент виникнення права власності за договором

   Момент виникнення права власності у набувача має суто практичне значення. Саме з цього моменту власник має можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Саме власник несе відповідальність за збитки, якщо річ загинула без вини конкретної особи (повінь, землетрус, блискавка). З моменту виникнення права власності особа може захищати свої порушені права у судовому порядку та іншими дозволеними законом способами. З настанням цього факту пов'язані такі важливі правові наслідки, як визначення долі плодів і доходів, можливість звернення стягнень за рішенням суду на конкретне майно та ін.
   Відповідно до ст. 334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, за загальним правилом право власності виникає у набувача з моменту передачі йому речі. Сторони вправі змінити це положення, але вони не вправі змінити вимоги закону з цього приводу.
   Переданням майна вважається передання майна з рук в руки фізичної особи. До передання "з рук в руки" прирівнюється передання набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
   Тобто якщо телевізійний завод відвантажив залізницею партію телевізорів на адресу замовника, а на станції блискавка вдарила у вагон і той згорів, постає запитання: хто повинен нести збитки: продавець, перевізник чи покупець? Оскільки всі транспортні статути та кодекси звільняють перевізника від відповідальності, якщо вантаж загине внаслідок непереборної сили, то за загальним правилом збитки понесе покупець, оскільки він стає власником вантажу з моменту здачі його перевізникові.
   До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
   Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
   Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
   Право власності на окремі види майна обов'язково має підтверджуватися відповідними правовстановлювальними документами (договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені нотаріусом; свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом; свідоцтво про придбання об'єктів нерухомого майна з публічних торгів, видане державним та приватним нотаріусом; рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна; мирова угода, затверджена ухвалою суду тощо).
   В договорі сторони можуть відійти від загального правила і визначити інший момент переходу права власності.
   Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна. Випадкове знищення чи пошкодження речі — це загибель речі або її пошкодження за відсутності вини з боку будь-яких осіб. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 ЦК). Тобто всі невигідні наслідки в цьому випадку покладаються на власника незалежно від того, чи фактично володів він на цей момент тим чи іншим майном, перебувало воно в нього в користуванні чи ні.
   Водночас ця норма має диспозитивний характер, тобто сторони мають право по-іншому визначити, на кого покладаються збитки у разі випадкової загибелі речі.