ТЕМА: Розвиток української філософії XX - XXI ст. План Питання: Література:

Информация о документе:

Дата добавления: 04/01/2015 в 08:22
Количество просмотров: 32
Добавил(а): Ярослава Новосад
Название файла: tema_rozvitok_ukra_nsko_f_losof_xx_-_xxi_st_plan_p.doc
Размер файла: 78 кб
Рейтинг: 0, всего 0 оценок

ТЕМА: Розвиток української філософії XX - XXI ст. План Питання: Література:

ТЕМА:Розвиток української філософії XX- XXIст.


План


  1. Філософія України в 1-й пол. ХХ ст.

  2. Філософія 40-90-х роках ХХ ст.

  3. Українська філософія в діаспорі.


1. Встановлення радянської влади в Україні привели до нової політизації філософії. Філософія проголосила суть “класовою” наукою, теоретичною: методогічною основою марксизму.

Перед усім було “переосмислена ” філософська спадщина ХІХ - поч. ХХ ст. Проблеми розвитку української національної ідеї. Відомості, інтересів були визнані новій ідеології.Філософія розділилася на “наукову” (марксиську) і “наукову” (буржуазну).

Через рпризму марксизму аналізувалася вся філософія (Шевченка, Франка тощо), проводиться робота по департації , політичного тиску на так звані “ворожі елементи”серед інтелігенції.

Розвиток ф-ції зосереджувався у вищих навчальних закладах. Так, 1922р. в Харкові засновано комунікативні університети ім Артема, де створюєтьсякафедрамарказму і марксизмознавства. Вона в 1924р. перетворюється на Уккраїнський інститут марксизму-лелінізму (УІМЛ). З 1927р. починає виходитии теоретичний орган інституту-журнал “Пракор марксизму”.

Соціально-класовий підхід стає визначальним принципом пізнання та оцінки суспільних явищ.

Попри всі забори, в Україні все ж вивчаються погляди Сковороди, К.М. товариства тощо.

Так, в Харкові в 20-30 р. виходить ж. “Мисль”, де обєктивно, без однобокості розглядаються питання філософії.

Проте вчені філософії в основному пробували критикувати лише деякі аспекти “маркистської” філософії. Так, наприклад, Лоськмі, Бердяєв, Шпет критикували ф-ю Марка за абсолютизацію матеріалізму та атеїзму, Туган-Барановський заперечував обєктивність законів розвитку с-ства, пропагував ідеї позитивізму, екзистенціалізму.

Провідними творчими колективами того часу були кафедри філософії і соціології УІМЛ. (В.Юринець, С.Семковський, А.Хвиля, В.Асмус, П.Демчук те ін.). Так Семковський переважно занімався проблемами соціальної філософії та природознавства. Його погляди щодо права націй на самовизначення не збігалися жмарксистськими, через це ще від ..... отримав ярлик “опртипіста”. Юринець в псизології рядом з офіційними методами пізнання висуває художні засоби відображення світу.

В 30-і рр. вчені В.Затопський та О. Гіляров вивчали теорію виникнення рос. нації, намагалися дати об’єктивний аналіз нермопричинам історпичного розвитку, його основних рушійних сил.

В Києві в 1933р. війшов збірник статей “За ...............філософією”, де автори намагалися обєктивно вирішувати проблеми революції, її значення. Реакція влади була доситьоперативна, і в цьому ж році виходить постанова УК КП (б) У. Про

збірник “за ленін. ф-цію” з гострою критикою авторів. З цього часу основні проблеми філософії аж до сер. 40-х рр. звелися повністю до марксистсько-матеріалістичного напрямку.


Важливим осередком розвитку філософської думки у 20-40-х рр. стала Зх. Україна. З критикою філософсько-світоглядних засадкомунізму виступили: М.Іванко (Шлемкевич), О.Ольчиж (Кандиба), О.Бабій, Ю.Липа, В.Шали та інші.

На цей час припадає лік творчості Д.Дойдова (1883-1973), котрий у Львові (1926) видав основну свою працю “Націоналізм”.

Філософсько-світоглядні переконання Дощова заснувались на ідеях Шоюнгадера, ....... у поєднанні з національними ідеями Шевченка, Куліша, Л.Українки.

Основна ідея, над чкою працював все життя — здобуття Української державності — на його думку може збутися тоді. коли:

  • нац. інтелігенція відмовиться від раціоналістичних традицій світової ф-ї.

  • сформується національна еліта (“Каста ліпших людей”), пройнята духом волі до влади, життя, експансії, фанатизму.

Таким чином ф-ія влади Донцова передбачає подія суспільства на правлячу еліту-проповідників, яка живе державо-творчими задумами й темну юрбу, здатну слухати проповідників й іти за ними.

У Зх. Україні в 20-х роках творив В’ячеслав Липинськкий (1882-1931рр.). Він пише праці “Листи до братів хліборобів”, “Релігія і церква”, “Хан і яфет”, де викладає свою філософію історії. Зміст історичного процесу він вбачає у б-бі позитивних і деструктивних сил. Крім того, у тлумаченні життя він підтримує ідею панування і підлеглих. Найважливішим ідеалом держ. устрою Українии вважає монархію.

До функції цього часу (академічної) відносимо і львівсько-варшавську школу (див. попередню лекцію).

Загалом у ф-ії Зх. України поширеною була християнсько-католицька ф-ія: А.Шептицький, Й.Сліпий, Ю.Бачинський. Тут діяли десятки богословських товариств: греко-католицька духовна семінарія, інститут Св. Йосафата, Наукове богословське товариство.

Видавалися великими тиражами журнали та газети “Богословія”, “Нива”, “Місіонер”, “Нова зоря”, де публікувалось чимало філософських досліджень теоретиків і практиків церкви.

Висновок: Таким чином, в філософії України 20-40-х рр. ХХст. переважали принципи марксизму-ленінізму з соціально-класовим підходом до розуміння різних явищ та процесів. Проте існували школи, в яких велося вивчення європейської філософської думки ХІХ ст., велася боротьба проти нав’язаної однобічної лінії.


2. Філософія 40-90-х рр. ХХ ст.

Нова сторінка в історії української філософії відкривається з середини 40-х рр. Значна увага надається підготовці філософських кадрів. У Київському державному університеті 1944р. відкривається філософський факультет і три кафедри: діалектичного та історичного матеріалізму; історії. філософії, логіки.

Певним поштовхом до об’єктивного, творчого дослідження фіа-ких проблем була смерть в 1953р. Й. Сталіна. Змінюється об’єкт досліджень. Актуальними стають проблеми світогляду людини, її пізнавальні можливості та ціннісні орієнтири.

Суттєво вплинула на розвиток філософської спадщини діяльність П.Копніна (1922-1971 рр.). Він в 1964р. очолив інститут філософії Укр АН. У своїй діяльності увагу приділяв проблемам логіки, формам і методам наукового пізнання. З часом навколо Копніна створюється Київська філософська школа, яка осмислює ф-ію позитивізму та екзистенціалізму.

Починаючи в 60-х роках в Україні глибоко почали досліджуватися проблеми сучасної зарубіжної філософії, історії української філософії, тощо. Серед авторів, слід виділити: І.Бичко, Г.Заїченко, М.Гончаренко, В.Шинкарук та ін. Основними центрами дослідження були: відділ історії і філософії АН Укр; та кафедра іст. ф-ї Київ університету. Найбільш важливі праці того часу: “Історія філософії” (1957-1965, М.). “Історія ф-ми в СССР”(1968-1971), “Философськая енциклопедія”(М;1968-1970рр.).

Щодо досліджень історії укр. філософії — “Нарис іст. ф-ії на Україні” (1966р.), “Розвиток ф-ії в УРСР” (1968р.), “Історія ф-ії на Україні” (т.І.- 1987р., т.ІІ-1987р.).

Наприкінці 60-х років в Україні спостерігається відхід від “актуальних” проблем діалектичного матеріалізму в бік світоглядно-гуманістичної тематики.

Наприкінці 80-х рр., коли було зняте протиставлення матеріалізму і ідеалізму, з’являються пблікації в яких по новому осмислюються буття світу і с-ства. Так, одна із сучасних філософських точок зору на проблему виникнення світу грунтується на концепції релетивного холізму (цілісності буття) — світ не складається з великої кількості множин, а є єдиним цілим, неподільним на матеріальне і ідеальне. Останні виступають, як взаємозв’язні, взаємнодоповнюючі компоненти цілісного світу. Найбільш відомі дослідники цього часу — В.Кузнєцов, І.Надольний та ін.

Після проголошення незалежності України, відкривається нова доба у розвитку укр. філософської думки.

Логічно, що однією з актуальних тем стає дослідження ролі і місця національної ідеї в Україні духовній к-рі, зародження якої вбачають ще у глибокій давнині.

Розробка укр. нац. ідеї спонукає дослідників по-новому переосмислити історію виникнення та формування укр. ф-ії, сучасні тенденції її розвитку. Відбувається академізація науки.

Висновок: Таким чином, незважаючи на однобокість, переслідування, філософська думка України все ж зберігала традиції української думки минулого.

3. Українська філософія в діаспорі.

Важливе місце у розвитку укр. філософської думки ХХ ст. належить діаспорі. У період сталінсько-брежнівського режиму в Україні саме діаспора не давала загубити філософську спадщину укр. народу, поблікуючи заборонену в Україні творчу спадщину окремих писателів, розкриваючи філософський зміст цілих історичних етапів становлення української духовності.

Умовно можна виділити три напрчмки розвитку укр. філософії в діаспорі:

- по-перше, розробка прпоблем політичної філософії;

- по-друге, аналіз філософської проблематики в дусі традиційної класичної філософії, який можна назвати академічним;

- по-третє, український персоналізм.

Найвизначнішим представником першого напрямку є Д.Донцов, другого - Д.Чижевський, третього - О.Кульчицький.

Особливість філософських досліджень в діаспорі полягає в тому, що майже всі зосереджували увагу на розгляді передусім національних особливостей розвитку філософії; Аналіз національного характеру та його вплив на формування духовної культури народу (І.Мірчук , В.Щербаківський, Д.Донцов). Досить плідно вчені працюють над історією укр. філософії, в тому числі і над спадщиною І.Сковороди (Д.Чижевський, А.Жуковський, В.Шаян). Проблеми національної еліти виражено в працях В.Липинського.

Д.Донцов (1883-1973рр.)

Теоретична і практична діяльністьт пов’язана з розробкою і захистом ідеології укр. націоналізму (так званого інтегрального) та концепції національної еліти.

Основні твори: “Націоналізм” (1926р.), “Дух нашої давнини” (1944р.), “Хрестом і мечем” (1967р.), “Клич доби” (1968р.).

Філософським фундаментом світогляду Донцова були волюнтаризм і ірраціоналізм. Лат. volyntas — воля — заперечення об’єктивної закономірності і необхідності в природі і суспільстві, і надання людській волі головного первинного значення (Шопенгауер, Ніцше). Вчений твердив, що головним мотором вчинків є власне бажання, ефекти, пристрасті, за якими йдуть мотиви. Він доходить до висновку: “Щоб великий всеобіймаючий ідеал нації міг сполучитися з могутнім національним інстинктом, він мусить черпати свій зміст не в відірваних засадах інтернаціоналізму, соціалізму, гуманізму, а лише в тайниках національної психіки в потребах нації, в її амотивній, ірраціональній волі до життя і панування” (“Націоналізм”.-Львів. 1926.- с. 251).

Впдив катаклізмів в тогочасному світі (І св. в. на) дозволив Донцову зробити висновок про неможливість розуму вплинути на події, що відбуваються навколо (ірраціоналізму).

Вихидячи з такого світогляду вчений аналізує феномен нації, яка є “вінцем розвитку людського життя”.

Донцов підтримує ідею боротьби за виживання у взаєминах між націями (закон б-тьби за виживання у природі — Дарвін). В цій б-тьбі повинні перемогти сильніші нації. які мають право панувати над слабкішими. Тобто Донцов фактичнот визнав основним законом життя націїї - право сили.

Головною закономірністю у взаємовідносинах між націями Донцов вважає волю до влади (волюнтаризм), підставою такої волі агресія, експансія.

Як наслідок — Донцов формулює головні принципи націоналізму:

— зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії.

— стремління до боротьби та розуміння їх кінечності, без якої неможливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя, ні віра в нього.

— романтизм і фанатизм: “успіх в політиці, так само як і в релігії, на боці того, хто вірить, а не того, хто сумнівається.

Говорячи про раси, вчені твердять, що історія не знає рас агресивних і неагресивних, а лише знає сильні і слабкі. “Раси сильні визволяються, коли вони підбиті і розширюються за рахунок слабких, коли є вільними; раси слабкі спромагаються лише на бунт (коли під ярмом), або роздаровують своїм ворожим меншостям автономії (коли вони є вільними)”.

“Нація, яка хоче панувати, повинна мати і панську психіку народу — володаря”, — писав Донцов. Виходячи з того він розвивав концепцію національної еліти.

Причиною відмирання української (козацької) еліти в Україні вчений вважає поєднання ідей еліти з ідеями демосу: “Лише, коли психічні прикмети верстви підвладної стають прикметами верстви правлячої — в суспільстві наступає катастрофа”.

Таким чином українська еліта, а такою вважається козацька старшина, розгубила всі свої цінності, які мала будучи правляючою, причиною якої Донцов вважає поширення ідеї демократизму. Кінцевим періодом занепаду нації вчений вважає 1917-1920 рр.

Донцов презирливо ставиться до простолюду, черні, називаючи юрбою, і вбачає еліту лише на чолі цієї юрби, для того, щоб вести її в сильну спільноту. Перемішання каст (еліти і черні) веде до хаосу і деградації: “Злодій не навчиться бути шляхетним, раб — бути вільним, дурень з природи — бути дурним, плазун — героєм... Коли люди з касти жаб, черепах чи свиней проте протиприродно плуться на становище або в заняття людей з касти орлів чи оленів, суспільність розкладається”.

Отже, політична ф-ія Донцова грунтується на принципах “націоналізму” та “еліти”. Позитивною є сама ідея постановки цих проблем. Проте культ сили, волюнтаризм, підтримка боротьби між націями і перемога і панування сильнішої нації збіднює цю політичну філософію.

Академічний напряиок у розвитку Укр. філософії в діаспорі прставлений Д. Чижевський (1894-1977р.).

Вчений досліджує теоритичні проблеми філософії і проблеми, пов’язані з впливов національної специфіки, національного характеру на розвиток філософськоїт думки.

Насамперед Д. Чижовський зупиняється на аналізові таких понять, як нація і людство. Розуміння нації може бути, або раціоналістичним, або романтичним (автор більше надає пеоевагу першому). В житті має сенс лиш те, — лише автор, — що можназрозуміти та обгрунтуватиз допомогою розуму.

Чижевський визнає національні особливості у розвитку народів (хоча вони й обмежані) проте справжньою цінністю є не національно особливе, а

загальнолюдське, наднаціональне.

Тому, лише автор, кожна нація є лише обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу, який і живе за рахунок нації.

Тому нації, обєднання яких становить людство, є проявом вічного, загального.

Такий же підхід у розумінні проблеми національної філософії. “Окреме філософське твердження це лише фрагмент абсолютної правди, тому воно і не повне”.Чижевський підкреслює, що помилки в філософіїтрапляються тому, що кожна система, кожна національна філософія претендує бути абсолютною істиною. Яких би успіхів не досягла національна філософія у своєму розвитку, вона все одно обмежена, тому що спирається лише на соціально-економічні та історичні умови розвитку певної країни. А національне, яким би воно не було досконалим поступається загальнолюдському.

Процес розвитку філософії, це перехід від одної істини до іншої. Кожна наступна істина — це результат об’єднання (синтезу) попередніх істин. Проте це не свідчить про отримання повної істини, бо синтез теж обмежений, як і будь яка істина.

Чижевський виділяє три загальні риси національної філософії:

  1. форма вияву філософських думок (напр. “діалектика” тобто “рух” та протеріччя в нім. ф-ії; героїко-визвольна боротьба в Україні);

  2. методика філософських досліджень (раціоналізм, емпіризм, трансцендентальний метод, індуктивний тощо);

  3. залежність від тих або інших національних цінностей.

Українську філософію розглядає через історичний національний шлях народу, проте робить один висновок, з яким не можна згодитися — стверджуючи, що укр. народ не створив синтезу світового значення, не породив філософів, які б були вихідним пунктом розвитку філософії у світовому масштабі.

  • Розвиток філософії на думку Чижевського залежить від національного характеру, який залежить від національного характеру, який залежить від: народного світогляду (ставлення народу до світу та життя; що народ всвіті любить і чого уникає, що оцінює в людині найвище і до чого ставиться негативно);

  • психічний уклад (стан націй) — залежить від історичних чинників типів життя; та від географічних;

  • народна творчість;

  • найбільш яскравих історичних епох;

  • видатних представників народу;

Крім того автор визначає кілька рис національногот харпактеру: емоційність (гумор, прагнення до свободи), ліризм, здатність до сприйняття нового.

Найбільшою негативною рисою укр. нац. характеру вважає надхнення до взаємної боротьби.

Політичним явищем Української філософської думки в діаспорі став так званий український персоналізм - репрезентує О.Кульчицький.

Осоюливості цього напрямку, як і в цілому персоналізму, є те, що в центрі його — людина. Щодо українських персоналістів в діяльності, то в їхніх вченнях мова є просто про людину взагалі, а про українську людину, українця. Кульчицький аналізує фактори, що впливають на формування укр. нац. психології, української духовності історичні, суспільні, культурні, географічні.ю психічні. Різничею із зх. персоналізмом є те, що не зосереджується увага переважно на релігійному бутті.

Головною проблемою вченні Кульчицького є проблема “геопсихічного впливу”, або як пише автор, “про вплив землі на душу”. Серед географічних чинників автор вбачає “добру, ласкаву, плодючу землю українського чорнозему”.

Висновок: Таким чином філосфія в діаспорі внесла великий вплив на розаиток української філософії думки, для забезпечення культури рідного народу.


Висновок полекції:Філософія Ураїни XVст.,таким чином, носила характер. З однієї сторони розвиалося суто маркситська філософі з класовим спрямуванням, з другої — більше нелегально вивчалися вчення зх. філософії, своя укр. філософська думка. Окремим явищем стоїть ф-я діаспори, якав основному спиралась на аналіз понять “нація”, “націоналізм”, “українська людина”.




Питання:


  1. В чому особливість розвитку філософії України в міжвоєнний період?

  2. Розкрийте зміст та спрямованість ідей П. Копніна.

  1. Окресліть зміст та оцініть оригінальність філософсько-світоглядних ідей основних представників української діаспори.

  2. В чому виражається філософія українського духу у творчості Д.Донцова?

  3. Окресліть та поясніть провідні особливості розвитку української філософії XX ст.

  4. В чому полягає сучасне значення провідних ідей В.Вернадського?

  5. Чим характеризується сучасний стан філософських ідей в Україні?



Література:


  1. Філософія: навч. посібник / за ред. В.Л.Петрушенко. К.-Львів, 2001;

  2. Філософі: підручник / за ред. М.І.Горлача, В.Г.Кременя. Харків,2000;

  3. Філософія: Курс лекцій /під ред. І.В.Бичка. Київ:Либідь, 1991.;

  4. Філософія: підручник /за ред. Г.А.Заїченка. К.: Виша школа, 1995.;

  5. Філософія: Навчальний посібник/за ред. І.Ф.Надольного. К.: Вікар,1997.;

  6. Філософія: підручник / за ред. Н. Я.Горбача. -Львів: "Логос", 1995.